Три дні пекла: Методологія фашистського терору в Аддис-Абебі

Протягом трьох днів у лютому 1937 року італійські фашистські окупаційні сили перетворили Аддис-Абебу, столицю Ефіопії, на пекло. У відповідь на замах на життя віце-короля Родольфо Граціані солдати, ополченці-чорносорочники та цивільні колоністи розв'язали оргію насильства, систематично вбиваючи, за оцінками, до 30 000 ефіопських чоловіків, жінок і дітей. Це була не просто спонтанна відплата, а холоднокровне застосування доктрини тотального терору, спрямованого на знищення будь-якої волі до опору та ліквідацію інтелектуального класу нації.

Ключові факти

• Подія: Різанина Єкатіт 12 (названа за датою в ефіопському календарі).
• Дата: 19–21 лютого 1937 року.
• Місце: Аддис-Абеба, Ефіопія.
• Виконавці: Італійська армія, фашистські ополченці-чорносорочники (CCNN), італійські цивільні особи.
• Жертви: Оцінки коливаються від 19 000 до 30 000 ефіопів.
• Причина: Замах на життя маршала Родольфо Граціані, віце-короля Італійської Східної Африки.

Іскра у віце-королівському палаці

Ранок 19 лютого 1937 року в Аддис-Абебі був святковим. Маршал Родольфо Граціані, віце-король новопроголошеної Італійської Східної Африки та завойовник Ефіопії, влаштував публічний захід у палаці Генете Леул (нині головний кампус Університету Аддис-Абеби). З нагоди народження принца Неаполітанського було оголошено про роздачу милостині бідним. Граціані, відомий своєю жорстокістю як "М'ясник Феццана" та людина, що санкціонувала використання отруйних газів під час війни, стояв на сходах палацу, оточений італійськими та ефіопськими сановниками.

Близько 11:30 ранку, коли натовп зібрався, щоб отримати монети, двоє молодих ефіопських патріотів еритрейського походження, Абраха Дебоч і Могес Асгедом, кинули в бік трибуни кілька гранат. Вибухи пошматували повітря. Граціані отримав понад 300 осколкових поранень спини та ніг. Разом з ним було поранено архієпископа Ефіопської православної церкви Абуну Кірелоса та кількох інших високопосадовців. Хаос охопив натовп.

Дебоч і Асгедом, скориставшись панікою, зуміли втекти. Їхній акт був відчайдушною спробою опору проти жорстокої окупації, яка розпочалася роком раніше. Але наслідки цього вчинку для жителів Аддис-Абеби виявилися незрівнянно жахливішими, ніж вони могли собі уявити.

"Повна свобода дій": Наказ про відплату

Пораненого, але живого Граціані терміново доправили до італійського шпиталю. Його первісна реакція була продиктована люттю та параноєю. Федеральний секретар Фашистської партії в Аддис-Абебі, Гвідо Кортезе, негайно звернувся до Граціані за вказівками. Відповідь віце-короля стала смертним вироком для тисяч людей. Він наказав Кортезе: "Я даю вам повну свободу дій".

Цей наказ, підтриманий телеграмою від самого Беніто Муссоліні з Риму, який вимагав "негайної та безжальної" реакції, розв'язав руки фашистам. Муссоліні пізніше уточнив, що всі заарештовані ефіопські "нотаблі" в районі мали бути розстріляні. Те, що почалося як полювання на безпосередніх змовників, швидко перетворилося на тотальну війну проти цивільного населення міста.

"Всі цивільні, хто буде знайдений зі зброєю в руках, будуть розстріляні. Я дозволяю підпалювати будинки... Я наказую розпочати знищення і терор."

— Телеграма Родольфо Граціані, 19 лютого 1937 року

Для виконання цього завдання були мобілізовані всі італійські сили в місті. До них належали:

• Чорносорочники (CCNN): Фашистське ополчення, відоме своєю ідеологічною відданістю та жорстокістю.
• Карабінери: Військова поліція, яка брала участь в арештах і розстрілах.
• Регулярна армія: Солдати, які блокували райони та брали участь у масових вбивствах.
• Італійські цивільні: Водії вантажівок, робітники та колоністи, озброєні кийками, ножами та вогнепальною зброєю, які з ентузіазмом долучилися до погромів.

Ця мобілізація перетворила акт відплати на організовану різанину.

Три дні терору: Хронологія різанини

Насильство вибухнуло вдень 19 лютого і тривало безперервно до вечора 21 лютого. Аддис-Абеба була поділена на зони, які систематично зачищалися. Фашистські загони, часто очолювані чорносорочниками та розлюченими цивільними, вривалися в будинки, витягували мешканців на вулиці та вбивали їх на місці.

Методи були варварськими. Людей били до смерті кийками та залізними прутами, заколювали ножами та багнетами, розстрілювали з кулеметів. Вантажівки, що належали італійським компаніям, роз'їжджали містом, переповнені п'яними та кричущими фашистами, які полювали на ефіопів.

Будинки, особливо традиційні ефіопські хатини "тукул", підпалювали разом із мешканцями всередині. Тих, хто намагався втекти з вогню, розстрілювали. Жінок ґвалтували, дітей вбивали на очах у батьків. Протягом трьох днів столиця Ефіопії була занурена в дим і крики.

Ось лише кілька задокументованих епізодів:

1. Масові розстріли: Групи людей зганяли до річок, ярів або просто на міські площі та розстрілювали з кулеметів.
2. Підпали: Цілі квартали, де проживали ефіопи, були спалені дотла.
3. Полювання на вулицях: Італійські цивільні на автомобілях і вантажівках переслідували та вбивали будь-якого ефіопа, який траплявся їм на шляху.
4. Знущання: Багато вбивств супроводжувалися тортурами та знущаннями. Фотографії того часу показують італійських солдатів, що позують з відрубаними головами ефіопів.

Насильство не оминуло нікого. Іноземні дипломати, що перебували в місті, з жахом спостерігали за подіями зі своїх представництв, безсилі втрутитися. Їхні звіти, надіслані додому, малюють апокаліптичну картину.

"Я з жахом повідомляю, що за останні три дні в Аддис-Абебі відбулося систематичне винищення ефіопів... Будинки спалювали, а чоловіків, жінок і дітей вбивали кийками, багнетами та ручними гранатами. Я особисто бачив кілька таких сцен."

— З доповіді британського консула в Аддис-Абебі, лютий 1937 року.

Інструменти вбивства: Зброя, вогонь і чорні сорочки

Різанина в Аддис-Абебі не була хаотичною бійкою. Це була асиметрична операція, де одна сторона мала монополію на організоване насильство. Інструменти та виконавці були чітко визначені.

Підрозділ/Група	Основна зброя	Роль у різанині
Чорносорочники (CCNN)	Кийки, ножі, вогнепальна зброя	Авангард терору, ідеологічні виконавці, організатори погромів
Італійська армія	Гвинтівки, кулемети, гранати	Блокування районів, масові розстріли, підпали
Карабінери	Пістолети, гвинтівки	Арешти, страти за списками, охорона ключових об'єктів
Італійські цивільні	Будь-яка доступна зброя (ножі, прути, вогнепальна зброя)	Участь у вуличних погромах, грабунках, вбивствах
Водії вантажівок	Вантажівки, кийки	Транспортування вбивць, переслідування жертв, вивезення тіл

Особливу роль відігравали цивільні італійці. Їхня участь перетворила військову репресію на загальнонаціональний колоніальний злочин. Водії, будівельники, дрібні чиновники — багато хто з них, охоплений расистською істерією та жадобою наживи, з готовністю долучився до вбивств і грабунків, вважаючи це своїм правом і патріотичним обов'язком.

Ціна крові: Підрахунок загиблих і знищених

Підрахувати точну кількість жертв Єкатіт 12 неможливо. Італійська влада намагалася приховати масштаби злочину, повідомляючи про кілька сотень загиблих "бунтівників". Однак свідчення очевидців та пізніші дослідження малюють зовсім іншу картину.

Джерело оцінки	Заявлена кількість загиблих	Примітки
Офіційний італійський звіт (1937)	~300	Занижена цифра, спрямована на приховування злочину.
Ефіопський уряд (після визволення)	30 000	Офіційна ефіопська оцінка, що використовується в національній пам'яті.
Річард Панкхерст (історик)	"Тисячі"	Британський історик, один із перших, хто досліджував цю тему.
Ян Кемпбелл (історик)	19 000 – 20 000	На основі ретельного аналізу італійських та ефіопських архівів.
Мокрія Булча (соціолог)	20 000 – 30 000	Оцінка, що враховує ширші демографічні дані.

Сучасний консенсус серед незалежних істориків, зокрема завдяки фундаментальній праці Яна Кемпбелла "The Addis Ababa Massacre", схиляється до цифри близько 20 000 загиблих лише за три дні в самій столиці. Якщо додати жертв подальших репресій по всій країні, загальна кількість значно зростає.

<rect x="290" y="100" width="80" height="150" fill="#8B0000"></rect>
<text x="330" y="90">19-20 тис.</text>
<text x="330" y="270" font-size="11">Ян Кемпбелл</text>

<rect x="410" y="50" width="80" height="200" fill="#8B0000"></rect>
<text x="450" y="40">30,000</text>
<text x="450" y="270" font-size="11">Ефіопія</text>

Інтелектуальний геноцид: Полювання на освічену еліту

Окрім безпосередніх убивств, різанина мала ще одну, більш цілеспрямовану та зловісну мету: ліквідацію ефіопської еліти. Фашистський режим розглядав будь-яку освічену людину, будь-якого представника традиційної аристократії або інтелігенції як потенційного лідера опору.

Після перших днів хаосу карабінери та чорносорочники почали діяти за заздалегідь складеними списками. Вони систематично вистежували та страчували:

• Членів аристократії, які співпрацювали з італійцями, але тепер стали підозрілими.
• Ефіопів, що здобули освіту за кордоном (так званих "японізованих").
• Вчителів, юристів, чиновників, офіцерів колишньої імператорської армії.
• Ворожбитів і віщунів, яких Граціані параноїдально звинувачував у причетності до замаху.

Цей "інтелектуальний геноцид" досяг свого апогею в травні 1937 року, коли за наказом Граціані було скоєно напад на стародавній монастир Дебре-Лібанос. За підозрою у причетності до приховування змовників, італійські війська вбили сотні монахів, дияконів та молодих учнів. Загальна кількість жертв цієї окремої різанини оцінюється у 400-800 осіб. Це була спроба знищити не лише тіла, а й душу та пам'ять нації.

Спадок мовчання та безкарності

Після поразки Італії у Другій світовій війні Ефіопія подала до Комісії ООН з розслідування воєнних злочинів список головних винуватців, на чолі якого стояв Родольфо Граціані. Однак у контексті нової Холодної війни, де Італія стала союзником Заходу, бажання судити фашистських злочинців за злочини в Африці швидко зникло.

Граціані так і не постав перед міжнародним трибуналом за свої дії в Ефіопії. Його судили в Італії за співпрацю з нацистами, а не за воєнні злочини в Африці. Він отримав 19-річний термін, але був звільнений вже через кілька місяців і помер у 1955 році, так і не покаявшись.

Італія, на відміну від Німеччини, так і не пройшла через процес повноцінної денацифікації чи дефашизації своєї колоніальної пам'яті. Наратив про "добрих італійців" (italiani brava gente) та "цивілізаційну місію" продовжував домінувати. У 2012 році в містечку Аффіле поблизу Риму було навіть зведено мавзолей на честь Родольфо Граціані, що викликало обурення в Ефіопії та протести антифашистів.

Сьогодні Єкатіт 12 в Ефіопії є днем національної жалоби. В Аддис-Абебі стоїть монумент "Сідкіст Анья" (Пам'ятник 12 Єкатіт), який щороку стає центром комеморацій. Проте для світу ця жахлива сторінка історії залишається значною мірою невідомою, а для Італії — незручною правдою, яку багато хто воліє ігнорувати. Це спадок мовчання, який унеможливлює повне примирення та справедливість.

Джерела та подальше читання

• Campbell, Ian. The Addis Ababa Massacre: Italy's National Shame. London: Hurst & Co., 2017.
• Pankhurst, Richard. "The Addis Ababa Massacre of February 1937." International Journal of Ethiopian Studies, vol. 8, no. 1/2, 2014, pp. 53–76.
• Sbacchi, Alberto. Ethiopia under Mussolini: Fascism and the Colonial Experience. London: Zed Books, 1985.
• Del Boca, Angelo. The Ethiopian War, 1935-1941. Chicago: University of Chicago Press, 1969.
• "A Day to Remember the Victims of Yekatit 12." Al Jazeera, 19 Feb 2012.
• "My Grandfather, the Ethiopian War Criminal." The Guardian, 16 Sep 2023.