Небесна гільйотина: Анатомія безпілотної війни США в Пакистані

У період з 2004 по 2018 рік Центральне розвідувальне управління США провело на північному заході Пакистану таємну безпілотну кампанію, завдавши 430 ракетних ударів, унаслідок яких загинуло до 4026 людей, зокрема майже тисяча цивільних осіб. Ця операція стала прецедентом індустріалізованого позасудового вбивства без суду і слідства, що тримало мільйони людей у стані постійного психологічного терору й деформувало міжнародне гуманітарне право.

Ключові факти

• Тривалість кампанії: 2004–2018 роки (перший зафіксований удар — 18 червня 2004 року поблизу Вани; офіційне завершення операцій ЦРУ — середина 2018 року).
• Основна локація: Північний та Південний Вазиристан, а також суміжні агентства колишніх Федерально керованих племінних територій (FATA) Пакистану.
• Виконавець: Центр боротьби з тероризмом ЦРУ (CTC) за технічної та оперативної підтримки 17-ї розвідувальної ескадрильї ВПС США (авіабаза Кріч, Невада).
• Загальна кількість ударів: За верифікованою базою The Bureau of Investigative Journalism (TBIJ), у Пакистані завдано щонайменше 430 ударів.
• Оцінки жертв (TBIJ): Загалом убито від 2515 до 4026 осіб; підтверджено загибель від 424 до 969 цивільних осіб, серед яких від 172 до 207 дітей; поранено від 1152 до 1731 особи.
• Правова основа: Непублічні президентські директиви, екстратериторіальна інтерпретація Дозволу на використання військової сили (AUMF 2001 року) та доктрина «небажання або неспроможності» (unwilling or unable) іноземної держави контролювати власну територію.

Небо, що гуде: Архітектура перманентного терору

Війна для цивільного населення північно-західного Пакистану розпочиналася не з вибуху фугасної бойової частини ракети AGM-114 Hellfire. Вона розпочиналася з низькочастотного механічного гулу. Цей перманентний звук, народжений поршневими двигунами Rotax безпілотників MQ-1 Predator або турбогвинтовими Garrett TPE331 апаратів MQ-9 Reaper, не змовкав над Вазиристаном ні вдень, ні вночі протягом півтора десятиліття. Місцеві жителі мовою пушту називали ці літальні апарати «машки» — комарами або осами. Проте, на відміну від комах, цей гул означав присутність невидимого оператора, здатного з відстані одинадцяти тисяч кілометрів стерти в порох будь-який глинобитний будинок, автомобіль чи похоронну процесію.

Фундаментальне дослідження юридичних факультетів Стенфордського та Нью-Йоркського університетів під назвою «Living Under Drones» (2012) вперше комплексно задокументувало клінічний вимір цієї кампанії. Постійне кружляння озброєних машин над головою призвело до масового невротичного розладу, відомого як випереджальна тривога (anticipatory anxiety). Населення Вазиристану жило в парадигмі постійного очікування раптової насильницької смерті. Колективні зібрання — весілля, спільні молитви, традиційні племінні ради (джирги) чи польові роботи — перетворилися на смертельний ризик. Батьки відмовлялися відправляти дітей до шкіл, побоюючись, що рух групи школярів уздовж дороги буде розцінено інфрачервоною оптикою як переміщення бойовиків.

Цей психологічний терор не був випадковим ексцесом; він являв собою функціональну основу стратегії дистанційного придушення. Регіон FATA, який із колоніальних британських часів зберігав напівавтономний правовий режим під дією деспотичного зводу законів Frontier Crimes Regulation (FCR 1901 року), був обраний як ідеальна лабораторія екстратериторіального насильства. Мешканці FATA, позбавлені конституційних прав громадян Пакистану, були де-факто викреслені з міжнародного правового поля. ЦРУ отримало замкнений географічний простір, де відсутність незалежних медіа та жорстка блокада з боку пакистанських військових дозволяли проводити експерименти з тотального нагляду та алгоритмічного винищення без загрози публічного викриття.

Найбільш моторошним культурним зламом стало сприйняття природи. Покоління дітей Вазиристану навчилося боятися чистого неба. Зубейр Рехман, тринадцятирічний хлопчик, чия бабуся Мамані Бібі була розірвана ракетою американського дрона просто на очах онуків, дав свідчення перед Конгресом США у жовтні 2013 року, сказавши слова, що стали вироком усій безпілотній програмі:

«Я більше не люблю блакитне небо. Тепер я люблю хмари й дощ. Коли небо сіре й затягнуте хмарами, дрони не літають, і ми можемо вийти на вулицю та погратися. А коли небо стає чистим і блакитним, повертаються дрони, і всі ми знову сидимо вдома, чекаючи на смерть». — Зубейр Рехман, свідчення на слуханнях у Конгресі США, 29 жовтня 2013 року

Матриця вбивств: Бюрократизація смерті з Білого дому

Масштабування безпілотної війни в Пакистані викриває системний міф про «ліберальний інтернаціоналізм». Хоча перші удари були завдані адміністрацією Джорджа Буша-молодшого (приблизно 50 атак за вісім років каденції), саме президент Барак Обама перетворив точкові удари на повномасштабну фабрику індустріалізованого державного терору. За перші два роки президентства Обами кількість рейдів ЦРУ зросла в кілька разів, сягнувши абсолютного піка у 2010 році, коли було здійснено 128 ударів. Смертоносна машина працювала в темпі одного ракетного пуску кожні три дні.

Ключовим творцем цієї нової архітектури став Джон Бреннан — спершу головний радник Обами з питань контртероризму, а з 2013 року — директор ЦРУ. Під його кураторством було розроблено так звану «Матрицю диспозиції» (Disposition Matrix) — глобальну базу даних потенційних людських цілей, яка агрегувала біометричні профілі, перехоплення Агентства національної безпеки (NSA) та агентурні повідомлення. Щотижня у залі Ситуаційної кімнати Білого дому відбувалися так звані «Терористичні вівторки» (Terror Tuesdays). Під час цих засідань президенту США подавали слайди у стилі презентацій PowerPoint із біографіями підозрюваних. Особисто глава держави вирішував, хто з мешканців пакистанських сіл має померти без пред'явлення обвинувачення, арешту чи судового вироку.

Апогеєм беззаконня стала практика так званих «ударів за підписом» (signature strikes), запроваджених у 2008 році та масово легалізованих за Обами. Якщо «удари по особистості» (personality strikes) спрямовувалися проти конкретних лідерів аль-Каїди чи Талібану, чиї імена були занесені до списків ліквідації, то «удари за підписом» наносилися по об'єктах або людях, чиї імена операторам були взагалі невідомі. ЦРУ відкривало вогонь на підставі метаданих радіоелектронної розвідки та спостереження: скупчення автомобілів, носіння зброї, вхід до будівель, які ЦРУ вважало тренувальними таборами. У реаліях пуштунського побуту, де право на носіння зброї є елементом чоловічого кодексу честі «Пуштунвалай», сотні мирних мешканців було страчено просто за відповідність математичній моделі «підозрілої активності».

Подвійний удар: Воєнний злочин як військова тактика

Серед усіх методів ведення безпілотної війни ЦРУ найбільш цинічним інструментом була практика «подвійних ударів» (double-tap strikes). Оперативна схема будувалася за нещадним алгоритмом: після первинного ракетного удару по будівлі чи транспортному засобу дрон залишався в повітрі над ціллю, вичікуючи, поки сусіди, перехожі та родичі кинуться на допомогу пораненим і почнуть розбирати завали. Через 10–20 хвилин на голови людей, які виконували елементарний гуманітарний обов'язок, скидалася друга ракета Hellfire.

Ця тактика була спеціально спрямована на знищення неформальних рятувальних мереж у регіоні, де була повністю відсутня державна швидка медична допомога. Дослідження правозахисних груп Amnesty International та Reprieve засвідчили, що «подвійні удари» призвели до паралічу гуманітарної допомоги. Мешканці сіл у Північному та Південному Вазиристані навчилися не наближатися до палаючих руїн, свідомо залишаючи близьких помирати від втрати крові під завалами, аби не стати черговою «побічною шкодою» наступного залпу.

«Ми бачили, як поранений кричав під палаючою балкою, але ніхто з нас не міг зрушити з місця. Ми знали: якщо ми підбіжимо, нас розірве другий літак. Нам довелося дивитися, як він згоряє заживо. Вони навчили нас, що співчуття до ближнього карається стратою з неба». — Мешканець селища Мір-Алі, звіт Reprieve «The Human Cost of Drones», 2014

Подібні дії є прямим, грубим порушенням Женевських конвенцій 1949 року (зокрема Першого додаткового протоколу), які чітко забороняють напади на осіб, що вибули зі строю внаслідок поранення, а також на цивільних, які надають їм невідкладну медичну допомогу. Кваліфікація «подвійних ударів» як воєнних злочинів була неодноразово підтверджена Спеціальним доповідачем ООН з питань позасудових страт Крістофом Гейнсом, проте жоден оператор ЦРУ, командир ескадрильї чи політичний чиновник у Вашингтоні не постав за ці дії перед судом.

Тіні у Вазиристані: Хроніка задокументованих трагедій

За абстрактними зведеннями про знищення «ймовірних бойовиків» стоять знищені родини та перекреслені життя. Нижче наведено хронологію кількох найбільш задокументованих інцидентів, розслідуваних міжнародними юристами та судовими експертами.

Дата удару	Точна локація	Офіційна версія Вашингтона	Реальні наслідки та верифіковані жертви
30 жовтня 2006	Ченгай, Баджаур	«Табір бойовиків аль-Каїди»	Знищено релігійну школу (медресе). Загинуло 82 людини, з них 69 дітей віком до 18 років. Удар завдано на світанку під час уроку.
23 червня 2009	Макеєн, Південний Вазиристан	«Ліквідація лідера ТТП Бейтулли Мехсуда»	Удар по похоронній процесії польового командира. Ракети вбили понад 80 людей, включно з десятками цивільних родичів та скорботних. Сам Мехсуд не постраждав і був убитий лише пізніше.
17 березня 2011	Дата-Хель, Північний Вазиристан	«Нарада бойовиків, планування терактів»	Розстріляно традиційну джиргу (племінну раду) просто неба, скликану для розподілу місцевих хромітових копалень. Загинуло 42 учасники зібрання, серед яких племінні старійшини та поліцейські.
6 липня 2012	Зохре-Шах, Мір-Алі	«Група підозрілих озброєних осіб»	Ракета влучила в намет, де обідали місцеві робітники лісопилки. Після першого вибуху нанесено «подвійний удар» по рятувальниках. Загинуло 18 робітників, жоден не належав до бойовиків.
24 жовтня 2012	Тппі, Північний Вазиристан	«Цільова антитерористична операція»	Дві ракети Hellfire розірвали 67-річну Мамані Бібі, коли вона збирала бамію на городі разом зі своїми онуками. Поранено дев'ятьох дітей.

Ці трагедії демонструють колосальну прірву між риторикою про «хірургічну точність» та реальною сліпотою дистанційної розвідки. Коли 24 жовтня 2012 року Мамані Бібі розбирала овочі у власному городі, безпілотник ЦРУ, який перебував у небі, зафіксував літню жінку. Для оператора в штаті Невада вона була просто інфрачервоною піксельною сигнатурою, яку система позначила як загрозу. Діти, які перебували за кількадесят метрів, дістали важкі осколкові поранення й на все життя залишилися з опіками та посттравматичним синдромом.

Цинічний симбіоз: Таємна співучасть пакистанського істеблішменту

Публічний наратив пакистанського керівництва завжди будувався на демонстративному обуренні. Міністерство закордонних справ у Пакистані регулярно випускало ноти протесту проти «порушення територіальної цілісності та державного суверенітету», прем'єр-міністри засуджували удари з трибуни Генасамблеї ООН, а на вулицях Карачі та Лахора спалювали опудала американських посадовців. Проте дипломатичне листування Держдепартаменту США, оприлюднене WikiLeaks, разом із розслідуваннями пакистанських журналістів розкрило зовсім іншу, набагато бруднішу реальність: кампанія дронів була результатом неоголошеного цинічного партнерства.

Початок цьому поклав військовий диктатор Первез Мушарраф у 2004 році. Між ЦРУ та пакистанською військовою міжвідомчою розвідкою (ISI) діяла секретна усна угода, відома як «згода з заплющеними очима». Мушарраф погодився на те, щоб дрони регулярно використовували повітряний простір країни, за умови, що Вашингтон допоможе ліквідувати внутрішніх ворогів пакистанської держави — командирів, які повстали проти центральної влади в Ісламабаді. Перший же удар безпілотника у червні 2004 року, який убив Нека Мухаммада Вазіра, був нанесений за прямою координацією та наведенням пакистанських спецслужб.

Більше того, протягом тривалого періоду кампанії американські безпілотники Predator взагалі злітали не з території Афганістану, а безпосередньо з території Пакистану — з секретної авіабази Шамсі в провінції Белуджистан. Лише після так званого інциденту в Салалі у листопаді 2011 року, коли авіація НАТО помилково розстріляла 24 пакистанських прикордонників, обурене суспільство змусило Ісламабад висунути ЦРУ вимогу звільнити базу Шамсі. До того моменту вище пакистанське генералітетське керівництво не лише знало про координати ударів, але й погоджувало польотні коридори, продаючи життя пуштунів Вазиристану за мільярдні пакети американської військової та фінансової допомоги.

Рахунок у крові та доларах: Економіка війни на виснаження

За фасадом національної безпеки безпілотна програма розгорнулася як гігантський фінансовий хаб для підрядників американського військово-промислового комплексу. Модель віддаленої війни дозволила вивести людські втрати американської армії з публічного простору: замість цинкових трун із солдатами, які викликали антивоєнні протести під час В'єтнаму чи вторгнення в Ірак, кампанія велася за контрактами з приватними технологічними гігантами.

Джерело оцінки	Загальна кількість загиблих	Цивільні втрати (верифіковані)	Загиблі діти
The Bureau of Investigative Journalism (TBIJ)	2515 – 4026	424 – 969	172 – 207
New America Foundation	2239 – 3702	255 – 362	Немає розбивки
The Long War Journal	2997	168	Немає розбивки
Офіційні заяви Білого дому (звіт 2016 року)	Публічно не деталізовано	«Від 64 до 116» (глобально)	«Практично нуль»

Невідповідність між урядовими звітами США та даними слідчих журналістів наочно демонструє масштаби дезінформації. Корпорація General Atomics Aeronautical Systems отримала мільярдні держзамовлення на виробництво та сервісне обслуговування дронів сімейства Predator і Reaper. Корпорації Lockheed Martin, Boeing і Northrop Grumman забезпечували безперервний потік керованих ракет AGM-114 Hellfire, кожна з яких коштувала бюджету понад 110 тисяч доларів США. Знищення кожного підозрюваного в глинобитній хатині перетворилося на надприбуткову комерційну операцію.

Нижче наведено графік інтенсивності задокументованих ракетних ударів ЦРУ по території Пакистану у переломний період 2008–2017 років:

«Bug Splat»: Технологічна дегуманізація та мова насильства

Функціонування дистанційної індустрії вбивства вимагало створення специфічної корпоративної лексики, здатної остаточно стерти людську суб'єктність жертв. Оператори на авіабазі Кріч або в штаб-квартирі ЦРУ в Ленглі годинами стежили за людьми крізь тепловізійні матриці та електронно-оптичні сенсори MTS-B. На цих дисплеях мешканці іншого кінця планети виглядали як зеленувато-сірі або контрастні силуети. Процес розриву людського тіла на шматки вибухом Hellfire оператори цинічно називали терміном «bug splat» — «роздавлена комаха» або «мокра пляма від жука на склі».

Коли ракета детонувала, оператор у гарнітурі промовляв: «Splash». Радіоелектронна розвідка та алгоритми перехоплення викликів SIM-карт у програмі NSA Gilgamesh замінили реальне слідство. Трагічним фактом стало те, що людей часто вбивали не за те, ким вони були, а тому, що їхній мобільний телефон чи SIM-картка опинилися в зоні спілкування з підозрюваною особою або були позичені знайомим.

Проте ця відчуженість ведення війни з кондиціонованих контейнерів виявилася психологічною пасткою й для самих американських військовослужбовців. Інтерв'ю з викривачами, зокрема з оператором Брендоном Браянтом, продемонстрували феноменальний рівень моральної травми та посттравматичного синдрому серед екіпажів:

Боротьба за правосуддя: Судові баталії та стіна безкарності

Спадщина Вазиристану: Прецедент глобального свавілля

Джерела та подальше читання

• Amnesty International, “Will I Be Next? US Drone Strikes in Pakistan”, 2013. — Докладний звіт про цивільні жертви та тактику подвійних ударів.
• The Bureau of Investigative Journalism, “Drone Warfare: Pakistan”. — Найповніша незалежна база даних ракетних ударів, жертв і цивільних втрат у Пакистані.
• Stanford Law School & NYU School of Law, “Living Under Drones: Death, Injury, and Trauma to Civilians From US Drone Practices in Pakistan”, 2012. — Академічне польове дослідження психологічного терору та руйнування соціуму.
• The Intercept, “The Drone Papers”, 2015. — Витік секретних документів Пентагону про механіку вибору цілей та провали розвідки.
• Human Rights Watch, “‘Between a Drone and Al-Qaeda’: The Civilian Cost of US Targeted Killings in Yemen”, 2013. — Порівняльний аналіз безпілотної тактики та позасудових страт.
• Peshawar High Court Judgment on Drone Strikes, Writ Petition No. 1551-P/2012, 2013. — Історичний вердикт пакистанського суду про кваліфікацію ударів як воєнних злочинів.
• Scahill, Jeremy. Dirty Wars: The World Is a Battlefield. Nation Books, 2013. — Фундаментальне журналістське розслідування таємних операцій ССО та ЦРУ.
• Woods, Chris. Sudden Justice: America's Secret Drone Wars. Oxford University Press, 2015. — Академічна хроніка зародження, бюрократизації та наслідків війни дронів.