Кулі під платиновим пагорбом: Репортаж із Марікани через роки після розстрілу
Розслідування бійні в Марікані 2012 року: транснаціональний капітал Lonmin, державне насильство ПАР, покази свідків та боротьба шахтарів за справедливість.
Головне
- 16 серпня 2012 року поліція ПАР розстріляла страйкуючих гірників Lonmin у Марікані, убивши 34 людини за кілька десятків хвилин.
- Масове вбивство стало найкривавішим актом державного насильства проти цивільних у Південній Африці з часів повстання в Совето 1976 року.
- Гірники вимагали базової місячної зарплати в 12 500 рандів за пекельну працю в забоях, добуваючи платину для світових ринків.
- Електронне листування викрило пряму координацію між олігархом Сирілом Рамафосою, топ-менеджментом Lonmin та міністрами уряду ПАР.
- Через роки після трагедії жоден поліцейський чи урядовий посадовець не відбув тюремного покарання за віддані накази та вбивства.
16 серпня 2012 року під розпеченим сонцем провінції Норт-Вест у Південній Африці елітні підрозділи поліції розстріляли з бойових гвинтівок страйкуючих гірників платинового рудника британської компанії Lonmin: за лічені хвилини 34 шахтарі загинули, ще 78 зазнали важких кульових поранень. Цей репортаж із Марікани фіксує матеріальні сліди розстрілу, аналізує змову транснаціонального гірничого капіталу з пост-апартеїдною владною верхівкою Африканського національного конгресу і розкриває анатомію найкривавішої державної різанини в сучасній історії Південної Африки.
Ключові факти трагедії
- Дата і місце бійні: 16 серпня 2012 року, неформальне поселення Вондеркоп поблизу міста Рустенбург, Північно-Західна провінція ПАР.
- Кількість жертв: 34 шахтарі розстріляні на смерть поліцією 16 серпня (ще 10 загиблих у дні, що передували розстрілу; сумарно 44 загиблих);
- Зброя розстрілу: Автоматичні гвинтівки R5 калібру 5,56 мм, що стріляють патронами підвищеної пробивної дії, призначеними винятково для військових операцій.
- Корпоративна вигода: Британська корпорація Lonmin plc, контролер рудника, категорично відмовилася від переговорів щодо базової ставки у 12 500 рандів (~$1 500 на той час).
- Політичний зговір: Листування довела особисту участь мільйонера Сиріла Рамафоси (на той час члена ради директорів Lonmin, згодом — президента ПАР) у лобіюванні збройної зачистки шахтарів.
Вондеркоп: Репортаж із розпеченої пилюки
Марікана, Північно-Західна провінція, Південна Африка.
Вітер підіймає над неформальним поселенням Вондеркоп густий сизий пил — дрібно перемелений кварцит і токсичні хвости флотації, що десятиліттями осідають у легенях тутешніх мешканців. Запах тут незмінний: застояна каналізація з відкритих стічних канав, кіптява кам’яного вугілля з кустарних залізних печей і гіркуватий сірчаний присмак відвалів породи, які здіймаються над одноповерховими халабудами з гофрованого заліза наче похмурі саркофаги.
Посеред цього місячного ландшафту самотньо вивищується «Малий копі» — розсип велетенських гранітних валунів, порослих рідким сухим чагарником. Тут немає меморіалів із каррарського мармуру, зате в гранітних розколинах досі можна знайти пожовклі пластикові затискачі для поліцейських мішеней і глибокі вищербини від куль армійського зразка.
Мзінгайлі Мпхамбо стоїть на вершині валуна, спершись на палицю. У серпні 2012 року він був бурильником глибоких вибоїв — людиною, яка годинами тримає в руках вібруючий пневматичний перфоратор вагою понад тридцять кілограмів у тунелях на глибині вісімсот метрів при температурі під сорок градусів.
«Ми піднялися на цей пагорб не для того, щоб воювати з армією. Ми прийшли сюди просто неба, бо в селищі шпигували корпоративні охоронці. Ми вимагали дванадцять з половиною тисяч рандів. За ці гроші не купиш лімузин — ними лише можна було прогодувати дітей у Східному Кейпі, де наші жінки перуть одяг у брудних річках. Замість перемовника нам прислали броньовики Nyala і людей із автоматами», — згадує Мпхамбо для репортерів із гіркотою, не відводячи погляду від платинового заводу вдалені.
У селищі панує гнітюча тиша шахтарських нічних змін. Ті самі бараки без електрики, що й дванадцять років тому, ті самі вуличні колонки з коричневою водою. Тільки тепер поруч ходять удови, одягнені в традиційний жалобний текстиль «ндоньяна», які вимагають правди, похованої в юридичних звітах преторійських міністерств.
Коріння кризи: Платиновий бум і рабський найм
Щоб збагнути вибух 2012 року, слід поглянути на структуру південноафриканського платинового поясу Бушвельд. Тут зосереджено понад 70% світових розвіданих запасів металів платинової групи. У 2000-х роках автомобільний сектор вимагав платини для каталізаторів у небачених раніше обсягах. Корпорація Lonmin plc (історичний уламок британського колоніального конгломерату Lonrho, очолюваного свого часу одіозним Тіні Роулендом) накопичувала надприбутки в лондонському Сіті.
Система праці, однак, майже не змінилася з часів законів про перепустки апартеїду. Близько третини робітників становили мігранти зі зубожілих сіл Східного Кейпу, Лесото та Мозамбіку. Компанія відмовилася від прямого будівництва постійного сімейного житла, замінивши його так званою «житловою субсидією», яка змусила тисячі чоловіків оселитися в картонно-бляшаних нетрях навколо шахт без водогону та каналізації.
Таблиця нижче демонструє прірву між витратами компанії на оплату праці найнебезпечнішої категорії працівників та прибутками капіталу в період розквіту ринку.
| Рік | Базова місячна зарплата бурильника (RDO, ZAR) | Середня світова ціна платини ($ / тройська унція) | Операційний прибуток Lonmin plc ($ млн) | Дивіденди акціонерам ($ млн) |
|---|---|---|---|---|
| 2006 | 2 800 | 1 142 | 443 | 185 |
| 2008 | 3 400 | 1 575 | 561 | 242 |
| 2010 | 4 100 | 1 610 | 258 | 76 |
| 2012 | 4 600 | 1 550 | 176 | 45 |
| Вимога страйку | 12 500 | — | — | — |
Офіційна профспілка — Національна спілка гірників (NUM), заснована колись у боротьбі проти апартеїду, перетворилася на бюрократизованого бізнес-партнера уряду. Лідери NUM мали частки в гірничих активах і засідали в наглядових радах. Коли в серпні 2012 року бурильники стихійно залишили вибої, обравши незалежний координаційний комітет, лідери NUM відмовилися підтримати вимогу про 12 500 рандів і відкрили вогонь по страйкарях під час сутички біля офісу профспілки 11 серпня.
Робітники були змушені піти на пагорб Вондеркоп. Для гірників зі Східного Кейпу узвишшя стало традиційним «імбізо» — місцем відкритих народних зборів поза зоною досяжності стукачів.
16 серпня: Хроніка санкціонованої бійні
Ранок 16 серпня 2012 року розпочався не з переговорів. До Марікани стягнули понад 600 озброєних поліцейських: спецпідрозділ TRT (Tactical Response Team), бійців Національного підрозділу інтервенції (NIU), а також броньовану техніку. Заздалегідь було замовлено чотири автівки для перевезення трупів (патологоанатомічні фургони) і 4000 патронів бойового калібру 5,56 мм.
О 15:40 поліцейські броньовики рушили вперед, розгортаючи ряди колючого дроту заввишки в людський зріст. Вони навмисно відрізали страйкарям шлях безпечного відходу до селища, змусивши натовп бігти крізь вузький прохід між огорожею та лінією спецпризначенців.
Дві локації смерті: Сцена 1 і Сцена 2
Кривава дія розгорнулася у двох окремих географічних пунктах:
- Сцена 1 (біля огорожі колючого дроту): О 15:53 перша група шахтарів намагалася обійти дріт, прямуючи до своїх домівок. Поліція застосувала сльозогінний газ і гумові кулі, що спровокувало паніку. Коли гірники наблизилися до шеренги спецпризначенців TRT, офіцери без попереджувального пострілу у повітря відкрили шквальний автоматичний вогонь. За 8–12 секунд було випущено понад 300 бойових набоїв. Сімнадцять шахтарів загинули на місці, падаючи один на одного перед телекамерами світових агенцій.
- Сцена 2 («Малий копі» в глибині): За 400 метрів на захід, куди кинулися тікати вцілілі. Тут не було телевізійних камер. Спецпризначенці оточили розсип скель і методично розстрілювали людей, які намагалися сховатися в ущелинах. Поліція стріляла в спину, зверху вниз і в упор. Тіла загиблих тут мали кульові отвори в тім'яних кістках черепа та у хребтах. Ще 17 людей було страчено саме тут.
Свідок трагедії Асанда Пхьєка, молодший брат убитого бурильника Нтокозо Пхьєки, описує те, що бачив на власні очі серед валунів Сцени 2:
«Мій брат не мав зброї. Він тримав у руках лише загорнуту в поліетилен хлібину та пляшку води. Коли поліція оточила каміння, він підняв руки догори. Я сидів під сусіднім каменем і чув, як він кричав мовою коса: "Не стріляйте, ми здаємося!". Офіцер у чорній формі підійшов і вистрілив йому просто в спину. Після цього вони підкладали до тіл ножі та мачете, щоб потім сфотографувати для преси».
Що стверджувала держава vs Що зафіксували незалежні розслідування
Протягом місяців після бійні уряд Джейкоба Зуми та поліцейське командування конструювали міф про «неминучу самооборону» від диких, кровожерливих орд, одурманених шаманськими зіллями muti. Реальність, розкрита Комісією Фарлама та незалежними дослідниками (зокрема професором Пітером Александром із Йоганнесбурзького університету), виявилася цілковитим викривленням фактів.
| Тематичний вузол | Офіційна версія поліції ПАР (SAPS) | Дані судово-медичних експертиз і свідчень | Джерело спростування |
|---|---|---|---|
| Характер дій робітників | «Шахтарі пішли в масовану атаку на поліцію з вогнепальною зброєю і мачете». | Натовп шукав виходу із пастки після несподіваного розгортання колючого дроту. Лише в одного робітника був знайдений пістолет, з якого не стріляли. | Звіти Комісії Фарлама; відеозаписи телеканалу eNCA |
| Позиції загиблих на Сцені 2 | «Усі загиблі впали внаслідок перехресного вогню під час відбиття наступу». | 14 із 17 убитих на Сцені 2 отримали кулі в спину або потилицю. Тіла виявлено в глибоких щілинах скель, де люди ховалися. | Балістична експертиза Independent Police Investigative Directorate (IPID) |
| Зброя біля трупів | «Поліцейські діяли в межах закону проти озброєних нападників». | Поліцейські переміщували трупи, підкидали традиційні ножі та списи до тіл убитих уже після смерті. | Фототаблиці поліцейських криміналістів до і після маніпуляцій |
| Причина силового втручання | «Рішення ухвалив суто тактичний польовий командир на місці». | Рішення про зачистку було спущене згори після консультацій ради директорів Lonmin з міністрами. | Електронне листування Сиріла Рамафоси |
Корпоративна змова: Слід Сиріла Рамафоси
Марікана не була випадковою тактичною помилкою поліцейських сержантів. Вона стала результатом холоднокровного корпоративного лобіювання.
Ключовою фігурою в цьому механізмі був Сиріл Рамафоса. Колишній генеральний секретар профспілки NUM і соратник Нельсона Мандели, на той час він уже став мультимільйонером, власником інвестиційного фонду Shanduka Group і входив до ради директорів Lonmin. За 24 години до різанини Рамафоса надіслав серію електронних листів комерційному директору Lonmin Альберту Джамісону та міністру поліції Наті Мтхетхві.
«Події, що розгортаються, не можна кваліфікувати як трудовий конфлікт. Це гидкі, підлі злочинні дії, і щодо них мають бути вжиті відповідні заходи... Потрібні синхронізовані дії влади, щоби покласти цьому край». — Сиріл Рамафоса, електронний лист до керівництва Lonmin та уряду ПАР, 15 серпня 2012 року (Primary Exhibit, Farlam Commission).
Слово «злочинні» (dastardly criminal) мало конкретне юридичне значення: воно розв'язувало руки державі для проведення антитерористичної поліцейської операції замість залучення медіаторів з Міністерства праці.
Поліцейське командування сприйняло вказівки згори як відкритий карт-бланш. Національна комісарка поліції Мангваші Вікторія Phiyega на спеціальній зустрічі вищого офіцерського складу ввечері 15 серпня заявила, що наступного дня операція «має бути завершена раз і назавжди».
Безкарність у граніті: Сьогодення без справедливості
Минають роки, проте юридичні підсумки трагедії демонструють цілковитий крах пост-апартеїдного правосуддя. Комісія судді Ієна Фарлама, яка працювала майже три роки, опублікувала звіт на 600 сторінок, де фактично вивела з-під прямого удару політичну верхівку.
Жоден високопосадовець — ані колишній міністр поліції Наті Мтхетхва, ані екс-комісарка Фієга, ані сам Сиріл Рамафоса (який у 2018 році тріумфально обійняв посаду президента Південно-Африканської Республіки) — не зазнали кримінального переслідування. Кілька офіцерів поліції нижчої ланки, проти яких відкрили провадження щодо підкидання зброї, роками затягують судові засідання за кошти державного бюджету.
Корпорація Lonmin зникла з біржових лістингів: у 2019 році її активи за безцінь поглинув інший видобувний монстр — компанія Sibanye-Stillwater. Умови в селищі Вондеркоп не змінилися. Робітники, які вижили, отримали скромні надбавки, які миттєво зжерла девальвація ранда та інфляція.
Щоденна боротьба тих, хто вижив
Сьогодні громада Марікани тримається на плечах жінок. Організація «Sikhala Sonke» («Ми плачемо разом»), створена вдовами та жінками гірників одразу після розстрілу, бореться за елементарне виживання: водопостачання, медичну допомогу та психологічну реабілітацію сиріт.
Вдова розстріляного шахтаря Мпокісе Мабубе, 48-річна Номасе Мабубе, показує свій дім. Це дві тісні кімнати зі шлакоблоку, де стеля вкрита чорною цвіллю:
«Держава виплатила нам гроші за кров чоловіків, але віддала їх банкам за старі кредити. Наші діти ростуть, дивлячись на той самий пагорб, де вбили їхніх батьків. Президент Рамафоса жодного разу не приїхав сюди, щоби стати перед нами на коліна і попросити вибачення. Він сидить у Преторії в золотому кабінеті, а під його ногами — платина, на якій запеклася кров наших чоловіків».
Завершальна сцена: Сонце над відвалами
Сутінки падають на Марікану стрімко, як це буває в африканському велді. Промислові прожектори рудників Sibanye-Stillwater спалахують мертвотним неоновим світлом, заливаючи периметри колючого дроту та велетенські копри шахт, що безупинно опускають під землю нову зміну бурильників.
Біля підніжжя пагорба Вондеркоп, на тому самому клаптику землі, де десять років тому лежали покотом сімнадцять закривавлених тіл під прицілом гвинтівок R5, граються босоногі діти. Вони ганяють бляшанку з-під моторної оливи замість м'яча прямо посеред пилу, що виблискує мікроскопічними вкрапленнями платинових руд.
За кілька кілометрів звідси на ультрасучасній збагачувальній фабриці гудуть млини. Шихта тече у флотаційні чани, перетворюючись на сировину для автомобільних концернів Штутгарта, Детройта та Токіо. Імперська машина видобутку не зупинилася ані на секунду. Вона просто перетравила тридцять чотири людські життя у виробничі витрати з видобутку білого металу.
Джерела та додаткова література
- Farlam, Ian et al. (2015). Marikana Commission of Inquiry: Report on Matters of Public, National and International Concern. Pretoria: Government of the Republic of South Africa. Доступ до офіційного звіту на SAFLII
- Alexander, Peter, et al. (2012). Marikana: A View from the Mountain and a Case to Answer. Auckland Park: Jacana Media. Огляд на JSTOR
- Desai, Ashwin. (2014). The Marikana Massacre: A turning point in South African history. The Guardian. Стаття в The Guardian
- Independent Police Investigative Directorate (IPID). (2014). Investigative Report into Police Conduct at Marikana. Pretoria: IPID.
- Saul, John S., & Bond, Patrick. (2014). South Africa – The Present as History: From Mrs Ples to Mandela & Marikana. Woodbridge: James Currey. Інформація у видавництві Boydell & Brewer
Часті запитання
- Що саме сталося в Марікані 16 серпня 2012 року?
- У серпні 2012 року близько трьох тисяч гірників платинового рудника британської корпорації Lonmin у Марікані оголосили дикий страйк, вимагаючи підвищення зарплати до 12 500 рандів. 16 серпня спецпідрозділи поліції ПАР (SAPS), озброєні штурмовими гвинтівками R5, оточили пагорб із робітниками і відкрили вогонь на ураження. Загалом загинули 34 шахтарі, ще 78 дістали поранення.
- Хто несе безпосередню політичну та корпоративну відповідальність за розстріл у Марікані?
- Керівництво корпорації Lonmin тиснуло на державу, вимагаючи силового придушення страйку. Член ради директорів Lonmin і майбутній президент ПАР Сиріл Рамафоса у листах вимагав кваліфікувати страйк як «підлий злочин». Наказ на тактичну операцію погодили комісар поліції Мангваші Вія Phiyega та міністр поліції Наті Мтхетхва під керівництвом президента Джейкоба Зуми.
- Скільки людей загинуло під час подій у Марікані в серпні 2012 року?
- Загалом у подіях навколо Марікани з 10 по 16 серпня 2012 року загинули 44 людини. До 16 серпня під час сутичок загинули шість гірників, двоє охоронців шахти та двоє поліцейських. Безпосередньо 16 серпня спецпризначенці застрелили 34 шахтарів: 17 біля підніжжя пагорба (Сцена 1) та ще 17 під час холоднокровної зачистки серед валунів (Сцена 2).
- Чому версія влади ПАР про 'самооборону поліції' була спростована?
- Поліція стверджувала, що відкрила вогонь у відповідь на збройний напад робітників. Проте судово-медичні експертизи комісії судді Ієна Фарлама довели, що більшість загиблих на «Сцені 2» (пагорб із малими валунами) отримали смертельні поранення в спину, потилицю або були добиті в упор, коли ховалися в розколинах скель чи здавалися.
- Які наслідки має трагедія в Марікані сьогодні та чи виплачено компенсації?
- Трагедія підірвала моральну легітимність АНК та продемонструвала збереження неоколоніального альянсу між державою і транснаціональним капіталом. Хоча уряд ПАР виплатив родинам загиблих понад 330 мільйонів рандів компенсацій, жоден вищий поліцейський чиновник або політичний керманич так і не був притягнутий до кримінальної відповідальності.